ФАКТ ДРУГИЙ
На початку 1650-х рр.. сотник Пилип Уманець писав до сєвського воєводи: «А тепер у нас за ласкою Божою… тут у всім краю Сіверському ні воєводи, ні старости, ані писаря немає. Боже дай, щоби здоров був пан Богдан Хмельницький, гетьман усього Війська Запорізького! А пан полковник у нас тепер за воєводу, а пан сотник за старосту, а отаман городовий за суддю». Так змалював Новгород-Сіверський сотник соціально-політичну ситуацію в нашій місцевості після втечі поляків. Сталого населення у східній частині Новгород-Сіверської сотні, яка сьогодні є територією Середино-Будського району, було мало.
Після переяславської Ради та укладання угоди Богдана Хмельницького з царем Олексієм Михайловичем Романовим, на Україну прибувають російські війська. Вони разом з козаками ведуть воєнні дії проти поляків в Західній Україні. Для багатьох росіян знайомство з Україною стало відкриттям. Особливо приваблювала відсутність кріпосницьких порядків та наявність вільних земель. Повернувшись з українських походів 1654-1656 років деякі з московських селян та міщан почали втікати з насиджених міст до сусідньої України.
В Москві в Російському державному архіві давніх актів зберігаються чолобитні до царя від тогочасних панів із сучасної Брянщини з проханням допомогти повернути своїх збіглих в Україну холопів додому. Декілька з цих чолобитних безпосередньо пов’язані з нашим краєм. Наведемо зміст однієї з них мовою оригінала :
«Царю государю великому князю Алексею Михайловичу, всеа Великия и Малыя и Белыя Росии самодержцу, бьет челом холоп твой почепец Ивашка Юрьев сын Лвов.
В прошлом, государь, 162 году, бежали от меня, холопа твоего, из Корачевского уезда Самовския волости села Лесок крестьянин мой Ларка Мукасев з детьми своими с тремя сынами да с двемя дочерьми
да в прошлом же во 163 году бежали ж от меня, холопа твоего, того ж села Лесок крестьянския жены, Ивановская жена вдова Улька да Филькинская жена вдова Феклица з детми Русуновы, и с кресьянскими животы;
да в нынешнем во 164 году бежали ж от меня, холопа твоего, села Глубочки крестьяне ж мои Кирюшка Сергеев с детми с сынами с Титком да с Потапком да с дочерью з девкою Марфицою, да Ермошка Михайлов з женою и з детми и животами;
а бегая, живут в Черкаском городе в Новгородском уезде Северском в слободки Ромашкова, и приходя из того Новгородцкого уезду, меня, холопа твоего, розоряють и последних людишак и крестьянишак подговаривають и сильно емлють.
Милосердный государь царь и великий князь Алексей Михайлович, всеа Великиа и Малыя и Белыя России Самодержец! пожалуй меня, холопа своего, вели, государь, из таго черкаскаго города из Новгородцкого уезду тех моих беглых крестьян отдать мне, холопу своему.
Царь государь, смилуйся пожалуй.